Репортаж про Чернелицьке лісництво присвячений до Дня працівників лісу
27.02.2012
Інформація про охорону лісу від пожеж
02.03.2012
Показати всі

Люди і дерева

  Ліси — це легені нашої планети, вони виробляють кисень, нейтралізують шкідливі викиди, зберігають водні ресурси, впливають на формування клімату, допомагають підтримувати родючість ґрунтів, захищають їх від ерозії, рятують людські поселення від повені. Крім того, ліс є цілісною екологічною системою, середовищем існування величезної кількості рослин і тварин. Охорона цього безцінного дару природи – високе покликання працівників лісового господарства. Щоденна праця в усі пори року за будь-якої погоди покликана примножувати зелене багатство країни, забезпечувати екологічну безпеку людей та гармонійну взаємодію суспільства і природи. Спрямовуючи зусилля на зміцнення лісового фонду України, лісівники вносять вагомий внесок у захист земельних угідь та поліпшення стану довкілля, забезпечують потреби суспільства у різноманітній лісовій продукції. Отож напередодні професійного свята працівників лісу разом із Ігорем Скочелясом ми гостюємо у Чернелицькому лісництві – найдальшому в підпорядкуванні державного підприємства «Коломийське лісове господарство», яке охоплює Тлумацький, Городенківський, Снятинський, Коломийський райони нашої області.
Городенківщина зустріла дрібним дощем, але від цього ще запаморочливіше пахло хвоєю, грибами, а дихалось так, як це буває тільки в лісі. Лісничий Ігор Гринів, який керує тут понад 16 років, гостинно знайомить нас зі своєю господаркою:
– Чернелицьке лісництво охоплює площу понад 5400 гектарів і поділяється на три зони: заповідну, регульованої рекреації та експлуатаційну. У нашому підпорядкуванні – природно-заповідний фонд, регіональний ландшафтний парк «Дністровський каньйон». Насадження переважно дубово-грабові листяні ліси, які тягнуться 85 кілометрів вздовж Дністра, завширшки майже кілометр. На території лісництва знаходиться базовий розсадник декоративних порід дерев. Вирощуємо різні декоративні форми туй, самшит, ялівець розлогий. Найбільшим попитом наразі користується туя колоновидна, з якої можна створити «живу» високу огорожу, а також туя куляста. Цікавляться споживачі й нашою новинкою – туєю «смарагд». Маємо також розсадник лісоутворюючих порід дерев, де підростає дуб звичайний. У природо-заповідному фонді є кабани, косулі, зайці, лисиці, сірі чаплі, соколи, яструби та ін.
Довкола ошатного приміщення лісництва – багатющий дендрарій. Одразу видно, що справою займались закохані в неї люди. І справді, будинок споруджено далекого 1965 року першим лісничим Олейніковим. Ця світлої пам’яті людина не уявляла свого життя без лісу, тож закладений ним дендрарій досі зберігає потужну життєдайну енергетику. Сюди треба водити дітей, бо багато з тутешніх насаджень більше ніде не побачиш. Серед понад сотні деревних порід є такі екзоти, як платан, тис ягідний, коркове дерево, катальпа, каштан їстівний (його справді можна їсти, як грецький горіх!). Справжній музей, де кожне дерево має свій родовід, свою історію, свою душу…
Тим часом рушаємо в школу-розсадник, де тягнуться до сонця ще зовсім безпорадні трирічні дубочки. Поруч – старі дуби, їхнє віття аж вгинається від лискучих, смарагдових жолудів. Ігор Петрович розповідає різні цікаві історії з життя лісників. Одна з них вражає. Недавно один газда купив у них ліс на дрова. Коли розпилював, деревина розкололась, і очам постав… чіткий, наче щойно кимось вималюваний, тризуб. Звідки взялось таке диво природи – усі чудувались. А той господар за жодні кошти не погодився віддати знахідку навіть до музею – залишив нащадкам, як реліквію…
Ще кілька кілометрів лісовими дорогами – і ми на унікальному місці в урочищі «Крива». Місцевий люд називає його «Ластів’їним гніздом», яке навіть потужніше від оригіналу. Ліс раптом зупиняється перед урвищем, а з узвишшя відкривається неповторний краєвид. Перед очима – Тернопільщина, густо вкрита дощовими хмарами, які ось-ось розродяться життєдайною вологою. Внизу сивий Дністер стримано й поважно зітхає, згадуючи літній гамір уздовж берегів, готуючись до зимового спочинку. Серце просто завмирає перед таким величним полотном. Скільки ж тут очей вбирали цю красу української природи! І як нам усім треба навчитись цінувати те, що маємо…
Але це були ще не всі сюрпризи. Головна родзинка – найбільша східна фортеця Речі Посполитої на правому березі Дністра. Чернелицький замок. Тут кожен камінчик пахне історією. Товстезні кам’яні стіни, які мають про що мовчати. Оборонні мури. Бійниці. Безцінні свідки великої історії нашого народу, на жаль, нікому не потрібні. За свідченням джерел, замок почав будуватись між 1607 та 1636 роками власницею Чернелиці, останньою з роду Язловецьких, Ядвігою, дружиною ротмістра Анджея Белжецького – коштом брацлавського воєводи Михайла Чарторийського у 1659 році. У 1672 та 1676 роках зазнав пошкоджень під час війни з турками (також татарами, волохами). По відбудові відігравав важливу роль під час польсько-турецької війни 1685-1690 років. У часи молдавських походів Яна III Собеського замок був місцем зберігання провіанту і фуражу. Кілька разів тут зупинявся сам король. Чернелицький замок – своєрідний двогектарний квадрат, збудований за новою бастіонною системою. Його оборонні мури сягають 6-метрової висоти, товщиною до 2,5 м, у них є бійниці для вогнепальної зброї. По кутах замку – чотири гострокутні бастіони. Всередині західного муру, який зберігся найкраще – двоповерхова в’їзна квадратна вежа з арочним проїздом, обрамленим білим каменем, покрита дахом. Це в’їздова вежа з брамою, яка архітектурно оздоблена і привертає до себе увагу. Її передній фасад прикрашений гербом «Погоня», вирізьбленим у камені. Посередині брами з правого боку – отвір для гармати, з лівого – вхід до льохів. Західний фасад брами прикрашений гербом «Пилява», що розміщений над кам’яними одвірками брами, біля герба — латинські літери E.S.X.C.W.B, що означали: «Єфросинія Станіславіцька, княгиня Чарторийська, воєводина брацлавська (друга дружина Михайла Чарторийського). А площа замку всередині, де колись жили, кохали, воювали за рідну землю, перетворена часом і людьми в яблуневий сад.
…Ми повертались до Коломиї, переповнені враженнями. Тисячі років на нашій землі живуть поруч покоління людей і покоління дерев. Ті трирічні дубочки, плантацію яких ми бачили у розсаднику, понесуть через роки добру енергетику чернелицьких лісівників. Уявляєте собі: садити ліс, під кроною якого гулятимуть уже твої нащадки? Велика і благословенна праця. Зі святом вас, шановні працівники лісу! Хай усі ваші задуми й бажання проростають щедро і густо – добром, успіхами, благополуччям!

Мандрувала Валентина БЛИЗНЮК. 
Газета Вільний Голос

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.